Вівторок, 14 серпня 2018

Ще п'ять хвилин, татку...

Найголовнішого очима не побачиш; це як вода з колодязя, що народилася з довгого шляху під зірками, зі скрипу воріт, із зусиль моїх рук, щоб угамувати спрагу. (Антуан де Сент-Екзюпері)

Одного разу в парку біля дитячого майданчика на лавку поруч з немолодим вже чоловіком присіла молода жінка.

- Це мій син, - сказала вона, вказуючи на маленького хлопчика в червоному светрі, який ковзав по гірці.

- Гарний хлопчик, - відповів чоловік. - А це моя дочка на велосипеді в білій сукні.

Потім, дивлячись на годинник, він покликав дочку.

- Що скажеш, Мелісо?

Меліса благала:

- Ще п’ять хвилин, татку, будь ласка, тільки п’ять хвилин.

Чоловік кивнув, і Меліса продовжила кататися на велосипеді. Хвилини швидко збігли, батько встав і знову покликав доньку.

- Пора йти, люба.

Меліса знову благала:

- Ще п'ять хвилин, татку, всього п’ять хвилин.

Чоловік посміхнувся і сказав:

- Добре.

- Ви, як я бачу, дуже терплячий батько, - зауважила жінка.

Чоловік усміхнувся, а потім сказав:

- Минулого року її старший брат Томмі, коли катався на велосипеді, загинув через п’яного водія, який збив його. Я ніколи не проводив з ним багато часу, і тепер я б віддав все, щоб провести з ним хоча б п’ять хвилин. Я пообіцяв собі не робити ту ж помилку з Мелісою. Вона думає, що у неї є ще п’ять хвилин, щоб покататися на велосипеді. Але насправді, це я отримую ще п’ять додаткових хвилин, щоб подивитися, як вона грається.

Подаруйте сьогодні тому, кого любите ще 5 хвилин свого часу!

За матеріалами сайту

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter