Неділя, 21 жовтня 2018

Музикант, котрий знайшов восьму ноту

Жив на світі музикант. Він настільки віртуозно виконував музику, що люди говорили, ніби він може підібрати мелодію для кожної людини. Однак сам музикант був нещасливий.

«Не може бути, - думав він, - щоб на світі було лише сім нот. Повинна ж бути хоча б ще одна...»

Музикант відвідав кращих майстрів музики, але всі вони лише розводили руками.

- Нема восьмої ноти, - говорили вони, - принаймні, нам вона не відома.

Музикант і сам пробував якось витягувати цю ноту, але його спроби не приносили успіху. Одного разу він почув про вчителя, який, як говорили люди, міг вирішити будь-яку проблему, та й пішов до нього.

- Так, є восьма нота - сказав вчитель, вислухавши музиканта. - Точніше вона найперша.

- Покажіть мені її, учителю! - вигукнув музикант.

- Ти її знаєш, - відповів вчитель.

Щасливий музикант покинув вчителя і знову відправився на пошуки загадкової восьмої ноти, яка, як сказав вчитель, була першою. Після довгих блукань музикант знову прийшов до вчителя.

- Я не знайшов її, - сказав він.

- Її і не треба було шукати, - відповів вчитель, - я ж сказав, що ти вже знаєш цю ноту. Досі ти вчився творити музику, тепер же повинен навчитися її слухати.

І музикант почав відвідувати виступи інших, намагаючись почути нову ноту в їхній музиці. Не почув нічого нового, проте почув багато чудової музики, яку, як виявилося, раніше не слухав.

- Ви навчили мене чути музику, - сказав, знову прийшовши до вчителя.

- А чи знайшов ти восьму ноту? - запитав вчитель.

- Ні, - сказав музикант.

- Значить, я даремно витрачаю з тобою час, - перебив його вчитель і помахом руки відіслав геть.

Через кілька днів вчитель сам покликав музиканта.

- Завтра до мене прийдуть поважні гості. Чи не міг би ти зіграти для них?

Музикант погодився.

- У мене є тільки одне прохання, - сказав вчитель, - ти повинен почати грати лише після того, як я махну рукою. Це дуже важливо.

- Добре.

Наступного дня музикант прийшов до вчителя та приготував інструмент. Маленька кімната була наповнена гостями, які все ще прибували. Вчитель вітався з кожним та розпитував про здоров'я.

Запрошені з цікавістю дивилися на музиканта і голосно розмовляли. Музикант чекав. Нарешті всі зайняли свої місця і вчитель почав розповідати гостям відому притчу про імператора. Розповідав він нудно, тому гості не слухали, а продовжували свої розмови. В загальному шумі вчителя майже не було чути, та музикант чекав. Нарешті вчитель представив музиканта. У кімнаті запанувала тиша. Музикант приготувався, поклавши пальці на струни. Вчитель підняв руку і раптом завмер, мов кам'яний ідол. Завмерли в різних позах і гості. Завмер і музикант в очікуванні помаху руки вчителя.

Запанувала цілковита тиша. Музикант дивився на вчителя і мимоволі вслухався в тишу. Але вчитель стояв нерухомо.

Тиша була настільки повною, що стала звуком.

«Це "му" - нота безмовності і найгучнішого крику. Нота мовчання і всіх слів. Нота порожнечі і знання...»

Музикант вклонився вчителю і в повній тиші покинув кімнату.

За матеріалами сайту