Неділя, 22 вересня 2019
Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене
  • Сторінка:
  • 1

ТЕМА: Дотиком пера

Дотиком пера 4 років 6 місяців тому #100

  • Ольга
  • Ольга аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Новачок
  • Новачок
  • Дописи: 16
  • Подяка отримана: 0
Розчиниш крижане вікно весни.
Нехай нам сумно, але це минеться.
Ти першим квітам колір поясни,
бо їм цвісти вже скоро заманеться.

Знов пада сніг і знову розтає.
І світ навкруг і мудрий, і безумний.
Нехай нам трудно, і нехай нам сумно, -
є ця весна.І ми на світі є.

Хай наша юність плаче горілиць.
Нехай їй досвід буде оборонцем.
А ми з тобою - тільки двоє птиць,
котрі летять між мороком і сонцем.

© Оксана Пахльовська


[/size]
Долучення:

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Коли посміхаєшся життю, воно посміхається навзаєм!)
Last edit: від Ольга.

Дотиком пера 3 років 4 місяців тому #120

  • Ольга
  • Ольга аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Новачок
  • Новачок
  • Дописи: 16
  • Подяка отримана: 0
Я гортаю альбоми старі,
Там, де батько і мати щасливі,
Де дідусь ще такий, як тоді,
Де бабуся така ще вродлива.

Там, де тато мене на руках
Піднімає, неначе святиню.
Я дивлюсь, найдорожчі, на вас,
І чомусь на душі мені зимно.

Може, з того, що вже і мене
Знепокоїли перші сивини,
Може, з того, що більше ніде
У дитинство немає стежини.

Може, з того, що я загубивсь
В цьому світі, по-вовчому зліснім,
Виручає завжди, як колись,
Незабутня матусина пісня.

Линуть спогади, наче рої,
Як листаю пожовклі сторінки.
Ви пробачте, рідненькі мої,
За усі ті образливі вчинки.

Ви пробачте за сльози й жалі,
Що малим завдавав несвідомо,
Я на сповіді зараз святій
Перед совістю й батьківським домом.

Автор: Дмитро Нірода


Долучення:

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Коли посміхаєшся життю, воно посміхається навзаєм!)

Дотиком пера 2 років 1 місяць тому #164

  • Ольга
  • Ольга аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Новачок
  • Новачок
  • Дописи: 16
  • Подяка отримана: 0
Така, як є. Я не люблю обману.
Для когось добра, а для когось - ні.
Комусь здаюсь вершиною з туману,
А іншим - лиш камінчиком на дні.

Така, як є. І що тут говорити.
Таку мене, напевно, Бог створив.
Усім на світі точно не вгодити.
Вершити я, на жаль, не вмію див.

Така, як є. Смиренна й непокірна.
Стихії всі в душі моїй сплелись.
Комусь - далека, а для когось - вірна.
Та все ж - звичайна, як мільйони лиць.

Така, як є. І не прошу любити.
Як є за що - хай любить мене Бог.
Живу собі, як можу тільки жити,
Й веду зі світом власний монолог.

Оля Сапріянчук-Маротчак

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Коли посміхаєшся життю, воно посміхається навзаєм!)
Last edit: від Ольга.
  • Сторінка:
  • 1
Модератори: Адміністратор