Неділя, 22 вересня 2019
Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене
  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4

ТЕМА: Притчі Юлії Головчин

Притчі Юлії Головчин 3 років 4 місяців тому #110

  • Адміністратор
  • Адміністратор аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Дописи: 12
  • Подяка отримана: 0
Долучення:

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Last edit: від Адміністратор.

Притчі Юлії Головчин 3 років 4 місяців тому #112

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Притча про допомогу Святому Духові
Один чоловік робив красиві речі із золота та срібла. Кожна створена ним прикраса дуже цінувалася, бо виглядала дивовижно. Сережки, браслети, хрестики, колечка, ланцюжки - все це в нього довго не затримувалося.
Якось умільцю запропонували оздобити щойно збудовану церкву.
- Ви майстер хороший, бачив ваші вироби. Хотів би, щоб ви приклали свої руки і до нашого храму, прикрасивши його. Заплатимо, звичайно, скільки скажете, але частинами, бо зараз всіх грошей не маємо. Будівництво дороге…, – попросив парох.
Майстер про себе подумав: «І навіщо мені воно, часу витрачу багато, а гроші, хто – знає, коли віддадуть!». Вголос сказав: «Храм великий збудували! Отже, роботи буде багато, а я ще не такий професіонал у цій справі, тому шукайте когось іншого».
Цими роздумами ввечері поділився з товаришем. Той послухав і спитав:
- Ти знаєш хто такий Мікеланджело Буонарроті?
- Звичайно! – оживився ювелір. - Італійський скульптор. Жив в епоху Відродження. Розписав стелю Сікстинської капели і не тільки…
- А чи відомо тобі, що майже усі шістсот квадратних метрів стелі він розмалював сам протягом чотирьох років і без помічників? Більше того, працювати доводилось на висоті майже двадцять метрів. Фарба застигала миттєво і тому Мікеланджело мусів малювати швидко, не покладаючи рук. Художник днями жив під стелею, малюючи лежачи і тримаючи пензля над головою. Бувало, що навіть спав взутим. За час малярства, від неправильного положення тіла, скривив хребет і майже перестав бачити від надмірного напруження…
- Дивовижна самопожертва. Аж страшно… Думаєш, треба було взяти роботу?
- Думаю, що так. Треба щось і Богові дати. Це все для людей ти робиш. І від них, повір, вдячності точно не будеш мати, хіба що кілька папірців зелених... Він же дав тобі талант робити ці прикраси. А так хоч будеш «…жертводавцем храму сього», ще й віками згадувати будуть.
Усім нам відомі слова Господа до Марти: «ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» (Лк.10. 41-42).
Кажуть, що Святий Дух завжди є і буде поруч з людиною. Як же його розпізнати? А дуже просто: пригляньтесь ближче до витворів мистецтва, прислухайтесь до музики, насолоджуйтесь звуками природи.. Святий Дух – це дія, творчість, подих життя. Він – Божий Дух. І якщо йому потрібна поміч… не відмовляйте!
Автор - Юлія Головчин
Аудіо тут: Притча про допомогу Святому Духові
Долучення:

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Last edit: від Юлія Головчин.

Притчі Юлії Головчин 3 років 4 місяців тому #113

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Притча "Як втихомирити бурю?"
Один хлопчик подружився зі старим рибалкою. Дружба була міцна: старий мав щирого друга, а хлопчик - розумного порадника. Якось одного ранку маленький товариш прийшов засмучений - посварився з однолітками. На запитання що ж йому робити, чоловік сказав:
- Я виходжу завтра у море, хочеш - ходи зі мною.
Наступного ранку, їхній човен вже ледь виднівся з берега. День був сонячний, море спокійне, але раптом насунулась буря і з’явились хвилі.
Чоловік поклав весла всередину човна.
- Ой, та ми ж потонемо, робіть щось! – закричав хлопець.
Та відповіді не почув, бо рибалка щось наче видивлявся вдалині. Незабаром і буря вщухла.
- Для чого ви поклали весла всередину? Чому нічого не робили? Звідки знали, як треба поводитися? – посипалися запитання в наляканого хлопчика.
- Коли починається буря - потрібно перечекати, бо ця стихія є тимчасовою. Так само треба було зробити з твоїми однолітками, просто перечекати. Якщо цього не зробити, то за нею приходить ненависть та розчарування.
Кажуть, що найгірше в житті - чекати і наздоганяти, але потрібно пам’ятати, що чекання завжди утихомирює бурю. Та й стихія ця триває тимчасово.
Автор - Юлія Головчин
Аудіо тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162207/

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 4 місяців тому #125

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Притча про Стару жінку
Літня жіночка прислужувала в церкві. Її важкий характер добре знали місцеві прихожани, тому часто оминали розмову з нею. До кого мала симпатію - ставилася люб’язно, до інших - злісно. Вона часто дозволяла собі грубіянити: кричала, вчила, проганяла з лавки, поглядала злісно і щось собі шепотіла. Одні змовчували, щоб не починати суперечки, але після неприємного осадку на душі, вже сотою дорогою оминали ту церкву. Інші намагалися щось пояснити, щоб легенько згладити негарне становище.
Одного разу їй приснився Бог.
- Ти скоро підеш до мене! – сказав.
- Добре! Я завжди знала, що заслужила Рай, бо щодня була у твоєму домі, стежила там за порядком, прислуговувала, сиділа на усіх Літургіях, навертала до Бога інших…
- Не лукав, – перервав її Ісус.
- Ну чому? Убогих відганяла, гарних і багатих до церкви привертала. Храмові ж від них була користь!
- А чому ж тоді жебракові не допомогла?
- А що жебрак? - сказала зневажливо, - він не молиться, не перебуває в Тайні Євхаристії, та що там говорити, навіть, не миється! Та він би нам імідж зіпсував! А криві, слабі, негарні… нащо вони тут?
- Я перебуваю в кожному із вас, а значить, всі вчинки, що ви робите, Мені ви робите. Тож йди і покайся, а то за твою зневагу і зверхність не бачити тобі Раю…
"Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви Мені зробили" (Мт. 25, 40).
Автор - Юлія Головчин
Аудіо тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162212/

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 3 місяців тому #126

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
ПОДОРОЖНІ
Один з учнів попросив учителя, щоб той навчив його, як правильно жити.
– Добре, але ця наука – важка праця і зрозуміє її не кожний.
– Я згідний, – промовив учень.
– Тоді ходи зі мною.
І повів його вчитель в свою дивну науку, дорогами через села і міста. На одному з полів вони побачили орача, який зупинився на привітання, витираючи піт з чола.
– Чому не сядеш перекусити? Ти ж змучений! – запитав учитель.
– У мене немає що їсти!
– У нас є, – сказав учитель, простягаючи останній буханець хліба.
І попрямували далі дорогою.
– Що ви зробили? Це ж найкраще з того, що було в нашій торбі?!
– А ти вчись.
– І чого я від вас навчусь, бути голодним?
Учитель тільки всміхнувся. Повечеряли яблуками, які назбирали під яблунькою біля дороги.
Ранком пішли далі. Побачили маленького пастушка, який плакав.
– Не плач, я навчу тебе гарної музики!
Миттю з верби вчитель зробив сопілочку. І подав хлопчикові, перед тим награвши кілька гарних мелодій.
– І це скільки часу ми вбили на того шмаркача! – буркотів учень.
– Вчися, – відповів учитель.
– Чого? Даремно час марнувати?
Не знати скільки років вони мандрували світом, але, повертаючись назад, зустріли весілля, яке справляли в одному із сіл. Незабаром побачили і музик. Один з них радісно привітався до вчителя і кинувся йому в обійми.
– Ви мене не пам’ятаєте? Це я, той хлопчик, якому ви колись зробили сопілку! Ану заграймо якихось гарних мелодій моїм знайомим! – звернувся він до своїх музик.
І ті вшкварили кілька мелодій, якими проводжали подорожніх аж за село. В розчулених очах учителя і учня виступили сльози.
Була тепла осінь, тож вони зустріли орача, якого пригощали хлібом. Упізнавши, він покликав їх до себе додому. В дорогу з дружиною вони наклали паляниць та булок. Хлопець уже не дивувався, бо розумів те, чого його навчив учитель.

Наші взаємини з людьми мов бумеранг – як закинемо, так і одержимо. Віддавайте гарне й одержите ще краще.
Автор - Юлія Головчин

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 3 місяців тому #138

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
САМОГУБСТВО

Дівчина вирішила покінчити життя самогубством. Надумала кинутись під машину, якою випадково керував священик. Певно, молитви врятували
священика від такої оказії, бо вчасно машина зупинилась і дівчина залишилася жива, але твердила, що вона все ж таки покінчить життя самогубством.
– Маєш право чинити так, як сама хочеш. Я повертаюся з лікарні, де щойно сповідав чоловіка, який при смерті, і його може врятувати тільки
операція з пересадки серця. Там, куди ти намірилася піти, серце тобі вже буде непотрібне, тож піди і віддай йому своє серце. Бо ти вже не хочеш жити, а він дуже хоче. Я навіть можу підвезти тебе до цієї лікарні, а потім поверну знов сюди, на це місце.
Дівчина слухняно сіла в машину. Під’їхали до лікарні. Дівчина зайшла туди. Священик чекав. Довго чекав. Дівчина повернулася і пошепки прошептала:
– Дякую, отче.

Як часто зустріч з однією людиною може змінити твою долю або знайдеться хтось, хто підкаже тобі, що ти маєш більше ніж мають інші. Цінуйте те, що дав вам Бог.

Аудіо слухати тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1163611/

© Юлія Головчин «Притчі»

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
Модератори: Адміністратор