Четвер, 12 грудня 2019
Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене
  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4

ТЕМА: Улюблені притчі на замітку

Улюблені притчі на замітку 4 років 9 місяців тому #94

  • Ольга
  • Ольга аватар
  • Оффлайн
  • Новачок
  • Новачок
  • Дописи: 16
  • Подяка отримана: 0
Перед своєю смертю Султан Сулейман покликав головнокомандуючого армією і висловив йому три своїх бажання:

1. Він заповів, щоб його труну несли на руках найкращі лікарі Османської Імперії того часу.

2. Друге його бажання було, щоб по всьому шляху, по якому будуть нести його табут, розкидали золоті монети і дорогоцінні камені.

3. Він заповів, щоб його руки стирчали з табута і були всім видно.

Коли головнокомандуючий армією в сум'ятті від почутого запитав у нього причину таких побажань, Сулейман Кануні все роз'яснив наступним чином:

Нехай кращі лікарі несуть мій табут і всі нехай бачать, що навіть найкращі лікарі безсилі перед обличчям смерті.

Порозсипайте зароблені мною золото, нехай усі бачать, що то багатство, яке ми отримуємо від цього життя, в цьому світі і залишається.

Нехай всі бачать мої руки і засвоять, що навіть Падишах усього світу - Султан Сулейман Кануні пішов з цього життя з порожніми руками

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Коли посміхаєшся життю, воно посміхається навзаєм!)
Last edit: від Ольга.

Улюблені притчі на замітку 4 років 7 місяців тому #103

  • Уляна
  • Уляна аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Активний дописувач
  • Активний дописувач
  • Дописи: 41
  • Репутація: 2
  • Подяка отримана: 0
Разом
Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці. Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, й нема нікого, щоб його підвести. Так само, як лежать удвох - їм тепло; одному ж як загрітись?Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хут­ко рветься.
(Проп. 4, 9-12)
Новобранці мусили бігати щоденно. Ще до світанку, тільки вистрибнувши з ліжок, розігрівали м'язи. Розпочинали службу в спеціальному військовому антитерористичному корпусі, тому звикли до навантажень, що постійно збільшувались, аж до повної фізичної знемоги. Тепер усе було інакше. Ці вправи були не схожі на їхній щоденний біг з ритмічним співом.
Цього разу бігли у повному військовому спорядженні. Наказ звучав, як завжди: "Вирушайте разом, біжіть разом, працюйте як одна команда і повертайтесь разом. Якщо усім вам не вдасться повернутись, не повертайтесь взагалі!"
Безкінечна дорога, біль, спрага, повне фізичне виснаження спричинились до того, що починав затьмарюватись розум, і в шерензі бігунів діялось щось таке, що викликало неспокій.
У п'ятому ряді, в центрі колони, один юнак не встигав. Ноги іще рухались, але швидкості, з якою бігла група, не витримував. Це був Сандрі, - худий хлопчина з рудим волоссям. Його голова хиталась на всі боки. Хлопцеві було важко. Почав відставати.
Новобранець, що біг праворуч, не втрачаючи темпу, наблизився й узяв у того важкий карабін. Солдатові із рудим волоссям на якийсь час наче додалось сил, але вже невдовзі очі затягло туманом, і він ледь ворушив ногами, голова, здавалось, рухалась окремо від тіла.
Тоді новобранець, що біг зліва, не зупиняючись, узяв його каску й припасував собі під пахву. Сандрі знову міг бігти. Черевики важко в одному ритмі гупали об землю, здіймаючи куряву. Гуп, гуп, гуп, гуп.
Сандрі почувався кепсько, дуже кепсько, ледь тримаючись на ногах, він спотикався, та все ж намагався бігти. Два вояки, що бігли позаду, схопили наплечник, - кожен за один ремінець. Сандрі сконцентрував останні сили, і рота продовжувала біг - аж до заходу сонця.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Улюблені притчі на замітку 4 років 5 місяців тому #106

  • Уляна
  • Уляна аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Активний дописувач
  • Активний дописувач
  • Дописи: 41
  • Репутація: 2
  • Подяка отримана: 0
Подарунок
[/b]
Тобіяс був хлопчиком мовчазним і спокійним. Ходив до четвертого класу середньої школи. Мешкав з батьками та родичами в хатинці, що стояла на краю горбистої, вкритої оливковими гаями місцини, за кілька кілометрів від моря.
За день перед різдвяними канікулами всі діти з його класу неначе змагалися, хто піднесе найнесподіванішого подарунка їхній вчительці Марізі, вельми привабливій і завжди люб'язній. На вчительському столі вже лежала купа барвистих пакуночків. Жінці одразу впав у вічі найменший - з наклейкою, де рівним красивим почерком Тобіяса було написано: "Для моєї вчительки".
Пані Маріза щиро дякувала усім дітям, кожному зокрема.
Ось підійшла черга Тобіяса; вчителька розкрила пакуночок і помітила гарненьку мушельку. Такої гарної, витонченої природної форми вона ще не бачила. Перлистого кольору, мушля переливалася веселково; її поверхню вкривав примхливий візерунок.
- Де ж ти роздобув таку мушельку, Тобіясе? - спитала вражена учителька.
- Я знайшов її внизу, на Великій Підводній Скелі, - відповів хлопчик.
До Великої Підводної Скелі було далеченько. Дорога йшла вузькою греблею, була важкою, виснажливою, але тільки там, на Великій Скелі, траплялися гарні мушлі - подібні до тієї, яку приніс Тобіяс.
- Дякую, Тобіясе. Я завжди носитиму з собою твій чудовий подарунок. Він буде нагадувати мені про твою доброту. Але скажи - ти йшов так далеко лише для того, щоб зробити мені приємність?
Тобіяс усміхнувся й відповів: - Та довга, важка дорога є частиною мого дарунку.
БРУНО ФЕРРЕРО

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Улюблені притчі на замітку 3 років 6 місяців тому #116

  • Уляна
  • Уляна аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Активний дописувач
  • Активний дописувач
  • Дописи: 41
  • Репутація: 2
  • Подяка отримана: 0
НАВЧИСЯ БАЧИТИ БЛИЖНЬОГО
Молодий успішний бізнесмен подорожував вулицею міста, їдучи надто швидко на своєму новому «Мерседесі». Він спостерігав за дітьми, які вовтузилися поміж припаркованими машинами. Раптом йому здалося, що побачив щось важливе, а тому і сповільнив швидкість. І в ту мить кусок цеглини врізався у задні двері «Мерседеса»! Розлючений водій вистрибнув із машини і схопив дитину, що стояла поруч. З силою штовхнув її до припаркованої машини, і почав кричати: «Що це означає? Що ти робиш? Ти знаєш, що цей камінь коштуватиме купу грошей твоїм батькам. Чому ти це зробив?». Розгублений хлопчина просив вибачення.
«Пане…Будь ласка, вибачте…Я кинув цеглину тому, що ніхто інший не зупинився б… » Зі сльозами на очах підліток показував на місце по ту сторону припаркованої машини. «ЦЕ мій брат – сказав хлопець – Він висунувся з-за ременя і випав зі свого інвалідного крісла, а я не можу його підняти». Схлипуючи, хлопчина продовжував говорити, прохаючи приголомшеного водія-незнайомця: «Будь ласка, пане, чи не змогли б ви допомогти мені посадити його назад у крісло?. Він сильно побився і надто важкий, щоб я сам міг його підняти». Вгамувавши свій гнів, водій намагався проковтнути комок слини, що раптово з’явився у його горлі. Задумавшись на секунду, він нагнувся і швидко підніс покаліченого хлопчину з землі, посадив у крісло. Вийняв з кишені свою дорогу хустинку й приклав до свіжих шрамів і ран на обличчі дитини.
Оглянувши потерпілого, водій впевнився, що все добре. А хлопчина сказав: «дуже дякую Вам, нехай благословить вас Бог!». Не знаходячи слів, незнайомець мовчки дивися у слід малому, що штовхав інвалідне крісло із прикутим до нього своїм братом, усе віддаляючись у бік до маленького будинку. Це був, мабуть, найдовший похід у життя незнайомця – повільне повернення до «Мерседеса». Пошкодження машини було досить помітним, але водій ніколи не прагнув зарівняти цей знак на задніх дверях. Він залишив його, щоб завжди пам’ятати цей випадок у його житті.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Улюблені притчі на замітку 3 років 6 місяців тому #117

  • Уляна
  • Уляна аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Активний дописувач
  • Активний дописувач
  • Дописи: 41
  • Репутація: 2
  • Подяка отримана: 0
«ВІН СТАВ ОДНИМ ІЗ НАС…»
[/b]
Це було у повоєнні роки в Італії. Старенький кардинал Неаполя вже не знав, що він має думати. Він багато пережив, але щоб таке! В бюро перед ним сидить молодий священик. Він просить дозволу стати бродягою! Він хоче жити на вулиці разом вуличними хлопчиськами. Кардинал не може цього збагнути. Він знає, яка ситуація в Неаполі – 200 тисяч безробітних І таких хлопців багато, вони тиняються по вулицях, бо їхні батьки без роботи і не можуть їх прогодувати. Щоб прожити вони крадуть, часом торгують наркотиками чи жебракують. Сплять в якихось закапелках. Як дикі коти, остерігаються поліції. І цей молодий священик – Маріо Борелі – хоче їм допомогти ,дати їм дах над головою, хліб і хоч трохи людського тепла. Це кардинал може зрозуміти, та чому він повинен стати бродягою?
Маріо добре знає чому: «Коли я прийду до цих хлопців як священик, вони плюватимуть мені в лице. Вони страшенно недовірливі».
Кардинал відповів, що через десять днів вирішить цю справу. Прохання було задоволене. Отець Маріо йде на вулицю в лахмітті, збирає недопалені цигарки і стає одним «із вулиці». Поступово він здобуває серця цих хлопців. Незабаром він стає їхнім ватажком. Коли Маріо знайшов житло, його хлопці пішли за ним. Без нього вони вже не можуть, вони просто зачаровані ним. Цей Маріо мав у собі щось таке, чому не можна було протистояти. Вони не могли описати це словами, бо ніколи з таким не стикалися. Як вони могли знати, що це була любов?
Можливо, почувши цю розповідь нам буде легше зрозуміти, чому Бог став людиною. Він хотів стати одним із нас, щоб нас врятувати.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Улюблені притчі на замітку 3 років 6 місяців тому #118

  • Уляна
  • Уляна аватар Автор теми
  • Оффлайн
  • Активний дописувач
  • Активний дописувач
  • Дописи: 41
  • Репутація: 2
  • Подяка отримана: 0
ПРИТЧА ПРО ОЛІВЕЦЬ
[/b]
Перш ніж покласти олівець в коробку майстер відклав його в сторону.
«Є 5 речей, які ти повинен знати, - сказав він олівцю, - перш ніж я відправлю тебе в світ. Завжди пам’ятай про них і ніколи не забувай, і тоді ти станеш кращим олівцем, яким тільки зможеш стати.
Перше: ти зможеш зробити багато речей, але лише в тому випадку ,якщо ти дозволиш Іншому тримати тебе в Його руці.
Друге: ти час від часу будеш переживати нелегке обточування ,але це буде необхідним, щоб стати добрим олівцем.
Третє: ти будеш здатним виправляти помилки, які ти зробиш.
Четверте: твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися усередині тебе.
І п’яте: на якій би поверхні тебе не використали, ти завжди зможеш залишити свій слід. Незалежно від твого стану, ти повинен продовжувати писати».
Олівець зрозумів і пообіцяв пам’ятати про це; він був поміщений в коробку з покликанням в серці і очікував свого часу.
І тепер, ставлячи тебе на місце олівця, хай ці слова будуть почуті тобою: завжди пам’ятай ці п’ять правил і ніколи не забувай їх, і ти станеш доброю людиною, якою тільки зможеш бути.

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Last edit: від Уляна.
  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
Модератори: Адміністратор