Четвер, 12 грудня 2019
Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене
  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4

ТЕМА: Притчі Юлії Головчин

Притчі Юлії Головчин 3 років 2 місяців тому #160

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Притча "Ціна людського гріха"
На небі, біля воріт раю, стояла заплакана душа. Кидалось в очі, що була чимось зворушена. Очі в сльозах, уста щось шепотіли.
- Чому вона плаче? – спитав Ангел у свого небесного колеги. – Адже всі радіють, хто йде до нас!
- Вона теж радіє. Але розплакалась, що Ісус мусів прийняти таку важку смерть за порятунок всього людства.
Ангели підлетіли поближче.
- Не плач! – ніжно обняв її один з них. – Воно було того варте. Й Ісус зробив би це навіть заради тебе одної.
«Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1Кор.6. 20)

Аудіо слухайте тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1163626/

Відео дивіться тут:


Автор Юлія Головчин "Притчі"

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 2 місяців тому #161

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Слава у Бога чи у людей?
В одному з вагонів приміського поїзда їхала мама з дитиною. Дорога була довгою, тому кожен із пасажирів мав якесь заняття. Люди читали, в’язали, їли, обговорювали останні події та ділилися рецептами. Жінка також вийняла з сумки книжку і дала дитині, а сама почала молитися.
- Мамо, мамо, що ви робите, всі ж будуть бачити! – сказала дівчинка.
Матір не знітилася і продовжила відмовляти вервицю. Між молитвою хрестилася. Дівчинка, оглядаючись по сторонах, зашарілася.
- Мамо, мамо! – смикнула за рукав блузки, – може не хрестіться тут, бо видно. Що люди скажуть?
- Ти говориш з своїми подругами на людях, правда?
- Говорю, – відповіла дівчинка.
- То чому я не можу розмовляти з вищим, ніж людина… з Богом!
У світі не соромляться відкрито спілкуватись з Богом. В Ізраїлі, наприклад, не дивина бачити, коли люди читають молитовник у… маршрутці. Ба, навіть, мусульмани, коли приходить певна година, починають славити Всевишнього, у відповідний для молитви час, де б вони не знаходились: на вулиці, в аеропорту, парку. То чому ми, християни, соромимося цього? Невже страх перед втратою слави у людей перешкоджає нам величати того, хто віддав своє життя за нас на хресті?


Аудіо слухайте тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162193/
Відео дивіться тут:


Автор Юлія Головчин "Притчі"

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 1 місяць тому #162

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Притча "Чуже обличчя"

Жив собі один чоловік. Щоранку, як прокидався, йшов до кімнати в якій було безліч масок. Вони висіли на стінах, лежали розкидані на дивані, на туалетному столику, на підлозі, навіть, на підвіконнику. Були різні: глиняні, пластмасові, паперові, металічні та дерев’яні. Чоловік щоранку вибирав потрібний йому зліпок.
- Візьму оцю, – подумав, в черговий раз простягаючи руки до глиняної личини – вона найбільш правдива, бо натуральна.
Носив її цілий день, але глиняна маска була незручна, якась важка, від неї обличчя тяжіло до низу і в результаті ходив похмурим і злим.
Наступного ранку вибрав паперову. У ній почувався найзручніше, тільки на дощі дуже швидко розмокала і перетворилася на бридкий мокрий папір.
Іншого дня зупинився на пластмасовій. Ця була легка, майже не відчутна на обличчі і лише запах хімічної сполуки нагадував про себе.
Щоденні експерименти залишали негативний слід: синці, алергічні реакції, одні спадали, інші – тиснули. Лицеві м’язи почали атрофуватися. Та й на душі було кепсько від того, що грав чужі ролі. Незнайомець почав викидати по одному експонату зі своєї колекції. Кімната опустіла. Нарешті залишилася лише одна – та, в якій було найкомфортніше. І це було його власне обличчя.
«Найкраща маска, яку тільки ми можемо надіти - це наше особисте обличчя» - Ф. Ніцше.

Аудіо слухайте тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1163612/

Автор Юлія Головчин "Притчі"

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 2 років 11 місяців тому #163

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Притча "Секрет Монети"

Одного разу стався такий прецедент. Між собою посварилися дві сторони однієї монети.
- Як можемо існувати разом, коли ми такі різні? – спитала одна сторона в іншої. – Через тебе я нічого не бачу і часто йду спиною вперед. А ще ти дуже довго крутишся перед дзеркалом і я мушу теж стояти, бо прив’язана до тебе. Ти хочеш робити одне, а я інше. Та, що там говорити, я навіть не знаю, як ти виглядаєш, а ти - як я, бо не бачимо одна одну! – на одному подиху протарахкотіла Перша Сторона.
- А ти мене притискаєш своєю вагою, коли спиш лицем догори! – поскаржилась інша.
- Тому потрібно, щоб ми були автономно одна від одної, – промовила своє рішення Перша Сторона.
- Згідна. – відповіла Друга, - Що ти пропонуєш?
- Є один вихід - розділитися. Тоді ти будеш жити так, як ти хочеш, а я - як хочу я.
Для цього знайшли хорошого зварника, бо ж робота то делікатна! Прикотилися в майстерню.
- Нам потрібно, щоб ви нас розділили, – почала перша Сторона Монети.
- Але акуратно, щоб жодну не зачепити, – додала інша.
- Якщо я вас розріжу навпіл, то вам буде боляче і ви станете слабкі та тоненькі і при найменшій трудності зломитеся, – зауважив зварник.
- Все одно діли! – безапеляційно заявили.
Майстер тільки доторкнувся пилою до них, щоб почати роботу, як вони заверещали:
- Ой, ой! Болить! – і викотилися геть з майстерні.
Закотилися аж на гору. Відхекувались і роздумували.
- Коли тобі роблять боляче, то мене болить – тихо промовила Перша Сторона.
- І мені теж болить, коли тобі боляче – сказала Друга.
- Значить, ми дійсно дві половинки одного цілого, і не повинні роз’єднуватися, бо одна без одної загинемо.

Люди, рідні між собою, є одним цілим, як ця монетка з двома сторонами. Коли їх розділяє сварка, гнів, образа чи боязнь, тоді вони стають слабшими і легко можуть зломитися і впасти. Не втрачайте своїх половинок!

Аудіо слухайте тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162194/

Автор - Юлія Головчин

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
Модератори: Адміністратор