Понеділок, 09 грудня 2019
Запрошуємо, Гість
Ім'я користувача: Пароль: Запам’ятати мене
  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4

ТЕМА: Притчі Юлії Головчин

Притчі Юлії Головчин 3 років 6 місяців тому #145

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Золото чи життя?
Одного разу Золото прочитало в газеті статтю про те, що воно не таке вже й вартісне і його легко можуть віддати навіть безкоштовно. А так як його називали «Царем металів!» подібні відгуки обурили.
- Цього не може бути! Та як посмів цей журналіст написати таку нісенітницю! Треба піти до нього і показати йому хто я і з чого зроблений!
Прийшло в редакцію. Знайшло потрібний йому кабінет.
- В мені є все: краса, влада, багатство, сила! За мене платять великі гроші, наймають охорону, кладуть в сейфи, щоб не пропав, живу в найкращих домах світу, мої власники найбагатші люди! Як ви смієте таке писати? Ви ж мене, такого золотенького, кинули в бруд! –нарікало воно.
- Хм, це легко пояснити! – промовив журналіст.
- Та що тут пояснювати, ану давай спростовуй свої факти! – закричало злісно, пхаючи журналістові газету під ніс – пиши, що: «Золото ніколи людина не віддасть задурно!» А то від твоєї статті я втрачу свою вартість в очах багатих людей!
- Віддадуть і легко! – сказав.
- Як це?! Що ти таке верзеш?
- Ну, от для прикладу, найбанальніший варіант: дівчина пізно повертається додому. На неї напали. Був вибір: або життя заберуть або коштовності. Віддала коштовності, бо життя має одне, а різних камінців та благородних металів буде мати ще багато! – пояснив журналіст.
- Та й у чому аж така твоя вартість? Може, у тому, що через тебе починаються війни, люди зраджують одне одного, крадуть, брешуть, вбивають, знищують прекрасне? Хіба золото може добавити мудрості, забезпечити щирими почуттями, спокоєм чи надточити кілька зайвих років життя?
То у чому ж вартість золота?...

Аудіо слухати тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162195/

© Юлія Головчин «Притчі»

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 5 місяців тому #147

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
МУЗА І СЛАВА
Молодий чоловік ходив базаром. Серед базарних речей продавалась красива дівчина. Підійшовши до неї, запитав:
– Ти хто?
– Я – Муза, – відповіла вона, – якщо купиш мене – ніколи не пошкодуєш.
– Авжеж!
Хтивим поглядом оглядаючи дівчину, він запитав: «І що ми з тобою робитимемо? Га?» – і хитро прищурив око.
– Ми з тобою можемо написати вірші, пісень скласти багато, видати безліч романів чи повістей або створити чудову музику чи витесати гарну скульптуру. В будь_якому виді мистецтв зі мною ти досягнеш вершини слави.
– Так! І яка твоя ціна?
– Мізерна. Одна копійка.
– Всього – на - всього? І більше нічого не треба додати?
– Та ні, треба: недоспані ночі, неспокій і багато праці, але це все потім даси, бо я не даватиму тобі ні хвилини спокою. І взявши мене, ти ніколи не зможеш відмовитися від мене.
Дівчина була настільки гарна, що слова про недоспані ночі він пропустив повз вуха.
– Добре, ходи, – погодився юнак, думаючи щось своє.
– Ходімо, – сказала Муза дівчині, яка сиділа поруч з нею.
– А це хто така? – запитав парубок.
– Це моя сестра, – і показала на дівчину, ще красивішу. – Бачиш, вона сліпа. Я її ніяк не можу залишити саму. Можливо, вона і тобі стане гарною
приятелькою.
– Оце зв’язався! – буркнув юнак і злісно глянув на табличку з написом: «Товар поверненню не підлягає».
Прийшли вони додому. Змучений, хлопець ліг відпочити. Та навіть повік не встиг закрити, як почув у серці музику.
– Піди і запиши, – зашепотів йому якийсь голос.
– Хто це?
– Та я, твоя Муза.
– От халепа! – подумав. – Не піду. Але настільки гарними були ті звуки, що він відчув непереборне бажання встати і записати. Далі спати вже не міг, бо
прийшли нові думки, слова, композиції, і не зауважив, як пролетіла ніч.
Згодом Муза не тільки будила його, коли він спав, а кликала, коли він колов дрова, ба навіть на роботі. Тоді він залишав усе і тихцем від співробітників записував ноти.
Коли з ним розмовляла Муза, з_за плечей її завжди виглядала сліпа сестра.
– І чому вона зирить? І так сліпа! А як зветься твоя сестра?
– Тобі не час це знати, прийде час – і сам зрозумієш.
У співпраці з Музою через кілька років хлопець став композитором. Одного разу на концерті зал устав і шалено йому аплодував. За руку його тримала Муза. Кланяючись глядачам, він відчув, як хтось підійшов і взяв його за другу руку. Він обернувся і сказав:
– О Боже! Чого ти тут? Врешті, скажи, хто ти така?
– Це – Слава, – відповіла Муза, – моя сестра.
– А чому вона сліпа?
– Тому що вона ніколи не буває видючою, бо її поводирем завжди є Муза. Тому вона ходить за мною.

Чого коштує вершина слави, розуміє тільки та людина, що віддала недоспані ночі, муки серця свого і величезну працю музі.
© Юлія Головчин «Притчі»

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 5 місяців тому #148

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Монета
З одного гаманця випала Монета. Довго котилася вулицею міста, аж раптом її ногою зупинила циганка.
- О, гроші! – вигукнула радісно. – Це ж треба: нічого не робила, а вже заробила! – подумала, йдучи на центральну площу міста.
Але в натовпі циганка вигубила Монетку. В кінці дня, в стоптаній траві, підняв її жебрак. Неохайно жбурнув до решти нажебраних копійок. Але й тут вона довго не затрималася, бо шапку з грошима, які бідолаха напросив, поцупив невідомий.
Той же, краденим грошам швидко знайшов призначення – віддав борг, який був винен цареві.
- Яка цікава Монета! – звернув свою увагу монарх, перераховуючи гроші. – Треба покликати нумізмата, він таке любить!
Колекціонер пильно розглядав її під лупою, потім сказав:
- Я в тебе її куплю.
Цар любив грошенята. Залюбки погодився на пропозицію. Замість однієї маленької копійки отримав більшу купку грошей.
Вдома нумізмат почистив Монету, акуратно відполірував і поклав ще один безцінний експонат до своєї колекції.
- Ти пройшла через віки! Тому твоє місце тут! – шанобливо промовив чоловік.

Інколи цінність речей залежить від того, в чиїх руках вони знаходяться.

Аудіо слухати тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162209/
© Юлія Головчин «Притчі»

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 5 місяців тому #149

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Повернення в минуле або підніжжя Голгофи
Одна сім’я взяла собі за звичку щодня читати по одній сторінці Біблії. Читання займало всього дві – три хвилини з 24 годин, виділених нам Богом, в одній добі. Непомітно для себе, швидко прочитали Старий Завіт і почали Новий.
- Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору… - відкривши Святе Письмо, читав батько, - і, ставши на коліна, почав молитися: «Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!»… аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда… Схопивши Ісуса, вони повели його… Пилат промовив до них: «Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; я… не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини … Тож я його покараю і відпущу.» Та вони всі разом закричали: «Убий цього, а відпусти нам Варавву!» Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. Та вони закричали: «Розіпни, розіпни його!»… І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці… Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися…» (Лк.)
- Яка добра до нас Божечка! – промовив найменший хлопчик – Він своє життя віддав за нас! А ще, простив тим людям, що його розіпнули!
- Ага, - погодився старший – добре, що ми не жили в той час, що не були одними з них...
- Коли грішимо - стаємо тими, що з юрби… - сказав тато.
Пам’ятаймо, що «кожен раз, коли ми грішимо, то стоїмо на підніжжі Голгофи» і розпинаємо Ісуса.
[/b]
Аудіо слухайте тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162225/
© Юлія Головчин «Притчі»

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 5 місяців тому #150

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Експеримент Людини
Так склалося, що людина народжується, старіє і помирає. Триває це віками і ніколи ніхто не міг цього змінити. Але одного разу Людина захотіла бути вічно молодою.
- Я зміню свою генетику! – подумала. - Це можливо! Поки я ще молода, я розділю між собою старість і молодість, які рука в руку йдуть зі мною по житті. А тоді я прийму тільки молодість!
Для своєї праці швиденько знайшла два потрібні глечики. В один кинула Старість, за нею Сивину, Старші Літа, всі Зморшки, Слабкість, в поспіху жбурнула Мудрість, навіть, ювілейне Століття знайшла, яке ледве заштовхнула всередину.
В інший глечик відібрала Молодість, Вроду, Почуття, Кохання, Силу, Радість, Щастя, Мрії і, звичайно, траву Безсмертник.
Трудилася над глечиками довго. Уважно вимірювала градусником температуру кипіння, одним оком заглядала всередину, перевіряючи чи все в порядку, навіть на смак куштувала.
Але роки невблаганно йшли, передаючи естафету один одному. Щоразу Людині було важче й важче підніматися. Якось побачила, що на її руках з’явилися зморшки. Глянула в дзеркало – себе не впізнала: сиве волосся і старече обличчя.
- О, ні, ні! Я не можу стати старою! – ламала в розпачі руки Людина - Я ще не доробила те, що задумала!

Дуже часто люди хочуть бути богами. Століттями шукають ліки для вічної молодості чи безсмертя. І досі ми не чули ні про них, ні про їхні вдалі дослідження. Так, так сталось, що Бог створив минуле, теперішнє і майбутнє. Ми з вами найчастіше живемо повернувши голову назад або турбуючись про майбутнє, перебуваючи у постійному страху. А де страх – там немає Бога. Він є у теперішньому…
[/b]
[/b]
Аудіо слухайте тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162198/
© Юлія Головчин «Притчі»

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

Притчі Юлії Головчин 3 років 5 місяців тому #151

  • Юлія Головчин
  • Юлія Головчин аватар
  • Оффлайн
  • Частий гість
  • Частий гість
  • Дописи: 21
  • Подяка отримана: 0
Відвідини Тата
Один чоловік пережив інсульт. Час добрий лікар, тому скоро почав поправлятися: спочатку потроху ходив по хаті, потім по вулиці, а ще пізніше виходив в село. Якось помер сусід. Пішов на похорон, не гарно бо, все ж таки сусід! «Та й що люди скажуть!» – подумав. Пішов. Через деякий час повернувся додому.
- Та вже був на цвинтарі, відбув таку велику відправу, то міг і до церкви піти! – зауважила жінка.
- Ай, та міг! – погодився чоловік - Але вже так собі подумав, як раз піду, то вже мушу постійно ходити, бо все думатиму, що вже зміцнів.
Бог – наш батько. Церква – його дім. То хіба так важко зайти в гості до близької нам людини?
[/b]

Аудіо слухайте тут: music.i.ua/player/8100250/102570/1162213/

© Юлія Головчин «Притчі»

Будь-ласка, Увійти або Відкрити рахунок, щоб приєднатись до розмови.

  • Сторінка:
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
Модератори: Адміністратор